Апостол Петро згадує праведного Лота як «змученого поводженням розпусних людей», який «день-у-день мучив свою праведну душу, бача¬чи й чуючи вчинки безбожні» (2 Пет. 2:7). Справді, не позаздриш становищу, в якому опинився цей чоловік. Будучи праведником, дуже важко кожен день спостерігати гріх та розпусту, що оточують тебе. А втім, чи не він сам вибрав Содом місцем свого проживання? Чи не добровільно помістив себе у це розпусне місто? Мені здається, що в Лота була ще одна додаткова мука, яка завдавала сердечного болю не менше, аніж содомський гріх. Він мучився, роздираючись між принадою «наводненої околиці Йорданської», яка була «як Господній садок», та служінням Богові.
...Є у грецькій міфології легендарна істота: кентавр — напівлюдина-напівкінь. Ця химера поєднує у собі риси двох істот, що в принципі неприродно. Чимось Лот нагадує отого кентавра, намагаючись поєднати в собі істинну духовність з прибутковим становищем громадянина Содому. Коли ангели прийшли в це місто, Лот «сидів у брамі содомській», що свідчило про те, що він був одним із почесних людей тієї околиці. Він досягнув досить високого становища, однак коли відмовився від участі в злих вчинках спів¬громадян, мало не загинув від рук тих, з ким кілька годин тому «сидів у брамі». О, як мучив Лота отой стан кентавра, коли хочеться мати прибуток, добре жити, бути при владі — і залишитися праведним. Він вже ніби досягнув певної висоти, але добре розумів, що це, ой, як ненадійно, бо ж для того, щоб втриматися там, потрібно бути таким як всі. Але з другого боку, страх Божий тримає його на віддалі від гріха. І розривається Лот, і «мучиться у праведній душі»...
Часто ми кажемо, що нам важко живеться у цьому гріховному світі. А може ця «важкість» через те, що в нас ніяк не виходить поєднати принади світу з біблійними принципами? Той, хто не має страху Божого, не буде мучитися, він швидко піде на компроміс зі світом, з власною совістю і навіть Словом Божим це підтвердить. А от ті, в чиїх душах ще є паростки справжньої духовно¬сті, так незатишно почувають себе на содомських протягах. І врешті-решт втрачають і перше, і друге, як це сталося з Лотом. Він спас лише свою душу, залишивши в Содомі і добро, і повагу, і найкращі роки життя. Як головня з вогню.
Христос сказав, що «блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть». Велика нагорода чекає на таких людей. Але важко назвати блаженними «християнських кен¬тав¬рів» і їхні муки. Ці муки не принесуть нагороди ні у вічності, ні на землі. Марні страждання заради марної мети...
Вавринюк Юрий,
Луцк
Работаю главным редактором христианского журнала "Благовісник", автор двух поэтических сборников "Чекання", "Дзвони вічності", публицист. e-mail автора:poet@online.ua сайт автора:личная страница
Прочитано 7997 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
уже одно то, что вы вместе с паночками и синюками отталкивает меня от чтения вашей прозы. Извините! Комментарий автора: Вже те, що Ви (я пишу це з великої літери, на відміну від Вашого стилю) ховаєтеся за "зірочками", відштовхує мене від того, щоб відповідати Вам.
*****
2008-07-30 12:19:08
Вы-удивительная личность! С Богом -на "ты", с собой - на "Вы".
Главное, что есть повод! Прямо как у тех, с кем поведёшся.
Бросайте, Юрий, паночек и синяков, а то в нужный момент пожнёте судьбу Каплуна.
Юстаф
2008-08-01 13:21:18
"Ці муки не принесуть нагороди ні у вічності, ні на землі. Марні страждання заради марної мети..."
Отобрали у Каплуна журнал, у Фалия - церковь, в Новой Каховке - дом молитвы.
Почему же Вы, уважаемый не скажете Вашим вождям: "Ты тот человек!"
Гораздо проще кормиться с их руки и писать бездуховную прозу?
Притча "О Христе и Антихристе" - Лариса Евсикова Послесловие: "Сатана принимает вид Ангела света (Свет - это Иисус), а служители его принимают вид служителей правды." (2-е Кор.11:14,15)
Феноменология смеха - 2 - Михаил Пушкарский Надеюсь, что удалось достичь четкости формулировок, психологической ясности и содержательности.
В комментарии хотелось бы поделиться мыслью, которая пришла автору вдогонку, как бонус за энтузиазм.
\\\"Относительно «интеллектуального» юмора, чудачество может быть смешным лишь через инстинкт и эмоцию игрового поведения.
Но… поскольку в человеческом обществе игровое поведение – это признак цивилизации и культуры, это нормальный и необходимый жизненный (психический) тонус человека, то здесь очень важно отметить, что «игра» (эмоция игрового поведения) всегда обуславливает юмористическое восприятие, каким бы интеллектуальным и тонким оно не было. Разве что, чувство (и сам инстинкт игрового поведения) здесь находится под управлением разума, но при любой возможности явить шутку, игровое поведение растормаживается и наполняет чувство настолько, насколько юмористическая ситуация это позволяет. И это одна из главных причин, без которой объяснение юмористического феномена будет по праву оставлять ощущение неполноты.
Более того, можно добавить, что присущее «вольное чудачество» примитивного игрового поведения здесь «интеллектуализируется» в гротескную импровизацию, но также, в адекватном отношении «игры» и «разума». Например, герой одного фильма возвратился с войны и встретился с товарищем. Они, радуясь друг другу, беседуют и шутят.
– Джек! - спрашивает товарищ – ты где потерял ногу?
- Да вот – тот отвечает – утром проснулся, а её уже нет.
В данном диалоге нет умного, тонкого или искрометного юмора. Но он здесь и не обязателен. Здесь атмосфера радости встречи, где главным является духовное переживание и побочно ненавязчивое игровое поведение. А также, нежелание отвечать на данный вопрос культурно парирует его в юморе. И то, что может восприниматься нелепо и абсурдно при серьёзном отношении, будет адекватно (и даже интересно) при игровом (гротеск - это интеллектуальное чудачество)\\\".
